Наш земляк, Олександр Федоренко з Сербинівки, – активний учасник фольклорного гурту “Шум’я” говорить: “Жива традиція – це коли онук слухає, як співають дід і баба, вивчає за ними пісню, а тоді співає її з друзями!”. Про Олександра та його етнографічну збірку старожитностей “Гарус” вже писала наша газета “Гребінчин край”. Він вже демонстрував свою колекцію українського традиційного одягу на урочистостях у міському Будинку культури. А цього року Сашко разом з нашою талановитою землячкою Анею Комар привезли до Гребінки гурт “Шум’я”. Молоді люди записують старовинні пісні, вивчають їх та відтворюють аккапельно. Ми познайомилися та поспілкувалися з учасниками співочого фольклорного колективу.
Двоє мешканців столиці Тетяна Собко та Максим Леонтьєв стояли у витоків гурту. Разом з талановитими однодумцями Ольгою Стернейчук та Мартою Кудряковою починали розучувати обрядові українські пісні. Коли до співочої групи приєдналися наші гребінківці Аня Комар та Олександр Федоренко – сформувався основний склад фольклорного гурту “Шум’я”. На початку 2022 року разом почали колядувати у столиці. Почули схвальні відгуки слухачів, подяку за відтворення старих колядок, які ще співали дідусі та бабусі. Це надихнуло учасників гурту на участь у пошукових фольклорних експедиціях містами та селами України.
На запитання, звідки у колективу така оригінальна назва, відповіла Тетяна Собко:
– Ідея з назвою прийшла мені після того, як ми на Поліссі записали давню українську пісню. Там були такі слова: “В селі вишеньки шум’ять, з нами люди говорять”. І так мені припало до душі те діалектне слово “шум’ять”! Всі учасники гурту підтримали таку назву “Шум’я”. Ми співаємо українські народні пісні, не змінюючи діалектних слів, зберігаючи інтонації та мотиви.
Та найбільше в репертуарі фольклорного колективу родинних пісень, записаних від дідусів та прабабусь.
Олександр Федоренко говорить:
– Мені пощастило у всіх сенсах, бо маю щастя і від кого переймати народні пісні, і з ким співати, бо вже без “Шум’я” не уявляю свого життя!
Олександр веде сторінку “Етногра-фічна збірка “Гарус”, де друкує стародавні фотографії, костюми та тексти пісень, зібрані у рідній Сербинівці. Багато обрядових пісень, які передавалися з уст в уста, співали різні покоління односельців. Сашко ретельно описує, наприклад, обряд весілля. Демонструє сільські фотографії та записує пісню, яка при цьому виконувалася учасниками “весільного поїзду”. Односельці та рідні з цікавістю читають та переглядають такі записи, слухають відтворені гуртом “Шум’я” весільні пісні.
Наприклад, є цікава пожовкла фотографія з підписом Сашка:
“Весільний поїзд з молодятами вирушає до хати молодого, Лубенський район, середина ХХ ст.
Під час відправлення весільного поїзду з двору молодої, свашки співають (тексти пісень записані в с. Сербинівка колишнього Гребінківського району):
Рости сосна вгору
Ми їдем додому
До хатоньки до новенької,
До матінки до рідненької.
До хатоньки до новішої,
До матінки до ріднішої”.
Гурт “Шум’я” не лише відрізняється автентичними піснями, молоді люди мають і незвичний для сучасників вигляд. Старовинний український костюм і в хлопців, і в дівчат ефектно підкреслює стан. Вишиті сорочки демонструють наш генетичний код. А дівочі прекраси – то витвір мистецтва!
Олександр Федоренко розповідає:
– В жінок з прикрас завжди було коралове намисто із срібними пугвицями, сережки – лунниці. А в центрі дукач – прикраса у вигляді великої монети з металевим бантом. З XVI столітті це могли бути німецькі золоті, срібні, бронзові та латунні релігійні медалі, австрійські дукати Марії Терезії, а пізніше – місцеві вироби з різноманітними зображеннями. Носили їх на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині, і в кожному регіоні вони мали свої відмінності.
В своїх оригінальних костюмах учасники колективу виступають на різних майданчиках столиці. І дуже радіють, коли до них підходять люди.
Аня Комар розповідає, як вони співали у Київському парку. А до них підійшли мама з донькою і підспівували слова старовинної української пісні. Їх розчулив той факт, що вони у столиці почули сільську пісню своєї бабусі. Бабусині пісні – то найбільший скарб!
Довелося гурту “Шум’я” співати і в Полтавському кафедральному соборі. Перед присутніми тоді виступав митрополит Епіфаній. Спілкування з духовенством завжди налаштовує на позитивний лад. Але і автентичне різноголосся гурту “Шум’я” у стінах собору було неперевершеним. Їх виступ запамятався всім.
Виступаючи перед гребінківцями в Будинку культури, учасники гурту заспівали псальми – українські народні духовні пісні. Найчастіше такі пісні співали люди, прощаючись з рідними. Гурт “Шум’я” виконав псальми в пам’ять про Героїв-земляків, які загинули, боронячи Україну. Звучали і пісні козаків, виселених із Запорізької Січі на Кубань. Але вони зберігали свою ідентичність, говорили рідною мовою і співали українські пісні.
Живу традицію українського народу, мову і пісню, зберігає, відновлює та поширює фольклорний гурт “Шум’я”.
