– Шлях найскладніший
І найтяжча праця –
Своє життя людиною пройти.
Честь, гідність, совість
Полум’ям гарячим
Через роки у серці пронести.
Бувають у житті зустрічі, які назавжди врізаються в пам’ять серця з тим, щоб і через роки, десятиліття залишатися світлим променем найтепліших спогадів. І люди, зустрічі, знайомства викликають повагу, добру заздрість, подив і захоплення.
Такою людиною і є Людмила Андріївна Безвиненко, наша однокурсниця, випускниця Полтавського педагогічного інституту імені Короленка, яка цими травневими днями святкує свій день народження.
Її життя – це нелегка праця, велика довіра і відповідальність, така доля вимагає повної самовіддачі.
У кожного із нас після закінчення школи були свої наміри, свої бажання, свої плани вступу до інституту. Людмила не випадково обрала історичний факультет Полтавського педагогічного інституту – одного з кращих вузів країни. Її з дитинства захоплювала розповідь батька, який також навчався в цьому інституті і був для неї взірцем.
Наша пам’ять завжди повертає нас до найкращих днів нашого життя, коли і сонце здається найяскравішим, і небо безмежним, і сил усю землю обійти вистачить, повертає в ті далекі студентські роки.
Студентське життя – це не тільки складання іспитів та заліків, це прекрасна пора юності, яка за всіх часів була і є символом молодості, радості і першого кохання, це особливий стан душі і найчудовіший час у житті, пора нових знайомств і знаходження міцної дружби на довгі роки.
Людмила вирізнялася серед нас, галасливого студентства, своїми лідерськими якостями, життєвою мудрістю не по роках, відповідальним ставленням до справи, була справедлива у розв’язанні всіх питань і не випадково її відразу ж обрали старостою групи.
Вона завжди була поруч, піклувалася про студентів, була готова прийти на допомогу, уміла слухати нас і давала можливість висловитись, розуміла емоції та відповідно на них реагувала.
Ми добре пам’ ятаємо інститутські вечори відпочинку, які вона організовувала, екскурсії по визначних місцях, до музеїв, пам’ ятників та обелісків, якими багате місто на тихоплинній Ворсклі, вечірні романтичні прогулянки…
Людмила завжди була кращою: кращі знання з історіі та англійської мови, краща обізнаність з музейної справи, краща студентка на факультативі з підготовки керівників освітніх закладів, кращі показники зі спорту, кращі фотовиставки.
Під час трудового семестру на другому курсі її призначили керівником нашої групи в колгоспі. Працювати в команді досить важко, а змусити команду працювати – ще важче, необхідно вміти знайти індивідуальний підхід до кожного студента, зрозуміти та підтримати, бути у всьому прикладом. Людмила уміла спілкуватися з людьми, була врівноважена та розсудлива, наполеглива та організована, тому і не випадково, що атмосфера в групі була тепла і сповнена довіри.
У неї в руках “горіло” усяке діло! Охоче погодилася у скрутну хвилину допомогти колгоспу подоїти 16 племінних корів і нас усіх напоїла молоком.
Людмила користувалася неабияким авторитетом і серед студентів, і серед викладачів, які пророкували ій прекрасне майбутнє за фахом!
Шлях до успіху завжди тернистий та сповнений випробувань.
Інститут закінчила з червоним дипломом і її, як кращу студентку, залишали на кафедрі історіі, але вона за покликом серця поїхала туди, де не вистачало вчителів, на Миколаївщину.
Потім Людмилу запросили працювати в школу на Полтавщину.
Вона полюбила Гребінчин край, де приросла своїм корінням до цієї землі, яка стала ій другою малою батьківщиною.
І як завжди, неспокійна душею, з вогником, як чиста криниця добра, розуміє та робить все для того, щоб національно- патріотичне виховання молоді починалося з шкільних років, зорієнтовує дітей на правильні моральні цінності, робить все для того, щоб зберегти в учнів вірність родинним витокам, щоб підтримати їх допитливість та щоб сам процес навчання для них був бажаним. Вона допомагає учням вступити до інституту, обрати і отримати професію на все життя і учні вдячні за тепло її душі, яке вона їм віддає!
Але крім роботи, яка випала на її долю за покликанням і обов’язками – службовими, виробничими і громадськими, вона ще і Берегиня родинного вогнища.
Людмила шанує традиції, звичаї та обряди, проводить загально-оглядові та тематичні екскурсії, лекції, вечори пам’яті, виступає ініціатором проведення багатьох позакласних та позашкільних заходів, урочистостей, ознайомлює молодь з матеріальною та духовною спадщиною народу, веде збір документальних та речових матеріалів, експонатів, поповнює музейну колекцію.
Людмило, доля обдарувала тебе добром, людяністю і нелегкими шляхами, на яких ці “дари” випробовувались і загартувались.
Як же пощастило тим людям, які поруч навчалися, працюють, набираються досвіду або хоч просто раз в житті потиснули твою легку руку!
Вітаємо тебе з Днем народження!
Сьогодні хочеться тобі налити повну чашу неба голубого, вечорів травневих, ранків росяних, садів квітучих, милозвучноі вимови і за здоров’я пригубити!
Прийми від нас найкращі слова, квіти, слова вдячності і подяки!
Здоров’я, миру та творчого натхнення!
З повагою та найкращими побажаннями – твої однокурсники.
