26 квітня – Міжнародний день пам’яті Чорнобиля
Аварія на Чорнобильській АЕС стала одним з похмурих символів трагедії, до якої може призвести техногенна катастрофа. Розпочалося страшне лихо на українській землі в ніч на 26 квітня 1986 року. Суміш із розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин і зараження ними великих територій. Всі міста і села поблизу Чорнобиля опинилися в радіоактивній зоні. І та радіація, яку не понюхати і не побачити, почала забирати життя і здоров’я українців. Громадяни, які прожива на територіях радіоактивного забруднення, почали шукати безпечніше місце проживання. Особливо це стосувалося родин з дітьми…
Родина Кучинських мешкала тоді в давньому Коростені, заснованому задовго до хрещення Київської Русі. Величне та славетне місто за багато віків своєї історії обростало легендами, історичними подіями і власним колоритом. Монголо-татарське іго, розпад Русі, козацькі баталії, контроль Речі Посполитої – все це Коростень пережив. А тоді, у 1986 році, він отримав третю категорію(зону) радіоактивного забруднення. І містяни, закохані в своє місто, повинні були його покидати. У сім’ї Тетяни Володимирівни та Володимира Адамовича зростало двоє дітей. Донечка Наталія ходила до 7 класу, а син Віталій навчався у четвертому класі міської школи. Тетяна Володимирівна розповідає, що всім родинам з неповнолітніми дітьми запропонували добровільне відселення з Коростеня. Потрібно було здати своє житло і переїхати за направленням у безпечніший населений пункт. Родині запропонували переїзд на Полтавщину. Чоловік вирушив до Полтави сам, щоб обрати місце проживання. Та з київського потяга пересідав на полтавський у Гребінці. Дизель до Полтави ще потрібно було чекати. Володимир Адамович пішов гуляти нашим містом, воно йому сподобалося. Більше того, він знайшов тут роботу на комбінаті “Донецький”. Тому вже родина Кучинських знала, куди їхати.
Тетяна Володимирівна Кучинська (на фото) дуже шкодувала за колективом, в якому довгий час працювала. На Коростенському заводі хімічного машинобудування вона працювала начальником відділу постачання та збуту. Тепер потрібно було лишати маму та брата, друзів та колег, улюблену роботу заради майбутнього дітей. У доньки Наталії погіршився зір. Батьки її повезли на обстеження до Одеси, зробили операцію. І вже там професор дав пораду, щоб хвороба не прогресувала у дівчинки, потрібно виїхати з чорнобильської зони. Рівень радіаційного фону у місті впливав на здоров’я малечі. Діти гралися в дворах в пісочниці, а поверталися додому – з носа йшла кров. Материнське серце розривалося на друзки від переживань за долю дітей. Тому і обрали переїзд у безпечне місце. Зараз Тетяна Володимирівна заново переживає ті відчуття переселенця, коли спілкується з людьми, які втікають від війни.
У Гребінці у дев’яностих роках знайшли прихисток люди з чорнобильської зони, зараз – з Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської областей. Тетяна Володимирівна згадує, як тяжко жилося перші роки. Обіцяне владою житло переселенцям з чорнобильської зони так ніхто й не надав. Родина з двома дітьми поневірялася по орендованих квартирах. Жінка шукала роботу. За освітою Тетяна Володимирівна – товарознавець. Спочатку працювала в Орсі, була диспетчером, завідуючою складу. Потім двадцять років обіймала державну посаду – інспектора з контролю за цінами. І вже на цій посаді мала змогу робити аналізи грунту, води та вирощених на нашій землі овочів та фруктів. Тоді жінка впевнилася у правильності вибору місця проживання. Адже на Полтавщині – екологічно чистий чорнозем.
Для доньки Наталії та сина Віталія Гребінка стала рідним містом. Діти подарували Тетяні Володимирівні онуків Даринку та Богданчика. Даринці вже п’ятнадцять років, Богданчику – вісім. Онук зростає та виховується біля бабусі.
Поки була жива мама, Тетяна Володимирівна часто навідувала рідний Коростень. І досі не може забути радість тих зустрічей. Та радіація забрала здоров’я і життя найрідніших. Зараз в батьківському домі залишився брат Леонід. Вони збираються у хаті їхнього дитинства на поминальні дні. Тоді їх спогадам немає ні кінця, ні краю. Чорнобиль розкидав рідних по світу та змінив життя кожної родини…
Фото із сімейного архіву Т.В.Кучинської.
