15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав
15 лютого – це день пам’яті про далекі події війни в Афганістані, вшанування усіх воїнів – інтернаціоналістів, кому довелося виконувати військовий обов’язок на території інших країн. З кожним роком все далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни, але час непідвладний викреслити з нашої пам’яті приклади мужності і вірності синів своєї Батьківщини, які з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської мужності та героїзму.
Багато воїнів-афганців і зараз знаходяться у пеклі війни, боронять нашу державу від окупантів. Ще зовсім юними вони пройшли свою школу мужності в Афганістані. Так і Анатолій Миколайович Швець (на фото) з Майорщини вісімнадцятирічним юнаком призвався до війська. Спочатку військо-вослужбовець пройшов навчання у школі сержантів у Воронежі, став зв’язківцем. А ось налагоджувати урядовий зв’язок довелося в Кабулі. Десять років тривала війна в Республіці Афганістан. Під час тієї чужої війни тисячі наших співвітчизників загинули у боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Нікого з нас не можуть лишити байдужими страшні цифри: кожний четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, – наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, – також українець. За даними офіційних джерел, під час афганської війни загинули понад 15 тисяч солдатів, Україні війна обійшлася у більш ніж чотири тисячі загиблих. Зараз в Україні – понад 150 тисяч ветеранів афганської війни, з них близько восьми тисяч мають поранення, понад 6 тисяч є інвалідами. Анатолій Миколайович два роки з честю виконував свій військовий та чоловічий обов’язок на території Республіки Афганістан.
Після війни повернувся у рідне село. Пішов працювати у місцевий колгосп водієм, потім пересів на трактора. Зустрів чудову дівчину Тетяну, створив з нею родину. У молодого подружжя народилася донечка Наталія. Колгосп допоміг молодятам звести будинок. Зранена душа солдата повернулася до звичного мирного життя…
А з початком повномасштабної війни в Україні Анатолій Миколайович Швець записався у лави Гребінківської тероборони і зараз служить у роті охорони. І як всі українці, своїм служінням народу України наближає перемогу.
Вдома чоловіка чекає з чергування дружина Тетяна Андріївна. На канікули до дідуся і бабусі приїздить з Вишгорода онук Денис. Анатолій Миколайович розпочав ремонт в своєму будинку. Війна у країні змусила кожного переглянути свої плани і мрії. Руки, навіть, до роботи не піднімалися. Та Анатолій Миколайович змусив себе продовжити розпочатий ремонт вдома.
Чоловік за життя багато чого навчився, вміє все робити власними руками. Іноді кличе родичів чи друзів, щоб допомогли йому в роботі. Попереду – весна, гаряча пора для сільскої людини. Тоді й роботи в кожного – непочатий край.
А Анатолій Миколайович, як і всі українці, мріє, щоб окупанти полишили українську землю. Щоб хлібороби могли засіяти ниву, а військові – вийти на кордони цілісної держави. Бо чоловічий обов’язок – не лише воювати, а й ниву засівати, й будинок ремонтувати, й життя відновлювати…
