З початком повномасштабної війни в Україні зросла кількість волонтерів, які допомагають нашим воїнам-захисникам. Кожен обрав свій фронт, на якому може захищати Україну. Сотні тисяч людей приєднались до волонтерства — хтось у рідному місті, інші – онлайн з власної домівки, а хтось — за кордоном. І не обов’язково мати посвідчення волонтера, головне – вчасно надавати допомогу тим, хто її найбільше потребує.
Про волонтера Наталію Ярославську знають багато гребінківців. Хоч і народилася вона не в Гребінці, а в Сумах. Там і досі мешкають іі батьки та старший син. Після закінчення школи здобула юридичну освіту у Сумському національному аграрному університеті. Наше місто стало для жінки рідним, адже тут мешкав її чоловік В’ячеслав. Після одруження молода родина оселилася в Гребінці. Наталія зайнялася підприємницькою діяльністю, чоловік працював у поліції. Жінка має творчу натуру, закінчила школу мистецтв, гарно малює, вишиває бісером. На її картинах оживає природа, адже Наталія більше любить малювати пейзажі. У подружжя народився син Денис. Зараз йому вже 12 років, він навчається в Опорному закладі Гребінківська ЗОШ І-ІІІ ступенів №4. А старший син Наталії – Богдан мріяв з дитинства бути лікарем. Після школи закінчив Сумський фаховий медичний коледж. Знання, отримані в медичному закладі, стали в нагоді з початком російської повномасштабної агресії . Денис вже 25 лютого пішов до військомату , щоб стати на захист своєї землі . Двадцятидвохрічний юнак , як військовий медик, зараз боронить Україну на донецькому напрямку.
А мама Наталія з перших днів війни волонтерить і допомагає сину та всім солдатам-землякам. Ще в 2014 році випікала смаколики для фронту, збирала продукти харчування військовим. А ось першу посилку на передову сама відправила вже в цьому році. Жінка збирала все необхідне для бригади, де служив її син. Наталія була вражена тим, як гребінківці відгукнулися на її пост в інтернеті. Тоді захисникам були потрібні буржуйки, лопати, горілки, сковорідки і ще багато речей для облаштування позицій. Люди за два дні допомогли зібрати необхідні кошти та закупити інвентар. Наталію вразила людська небайдужість та бажання допомогти. Підходили зовсім незнайомі люди та давали гроші на ЗСУ, приносили речі та харчі.
Волонтер Наталія разом з однодумцями відправляла посилки нашим землякам на передову в Донецькому, Чернігівському, Харківському та Херсонському напрямках. До неї звертаються матері та дружини мобілізованих до Збройних Сил України гребінківців, коли виникає гостра потреба в допомозі особисто воїну чи бригаді, в якій він служить.
ося, навіть, придбати два автомобіля для фронту та повністю їх облаштувати, упакувати всім необхідним та самотужки відігнати їх на Харків та Донецьк. Наталія спілкується телефоном з усіма нашими гребінківцями-захисниками. Часто волонтер стає психологом, адже іноді потрібно виговоритися солдату, розповісти про побачене та пережите. А волонтеру можна розповісти те, що не розкажеш рідним, щоб їх не хвилювати. А коли неможливо поспілкуватися, Наталія просто пише: «Цілий?Живий?». І зворотній зв’язок з захисниками дає наснагу для подальшої роботи. Іноді жінка в розмові узагальнено називає наших воїнів «котики» і почувши прохання від «котика» про допомогу, покидає всі справи і шукає необхідне.
Якщо потрібно дістати на передову біноклі, каремати, спальники, доводиться зв’язуватися з волонтерськими центрами і через них закуповувати спеціальний товар. Щоб організувати відправку посилки на передову, уточнює найближчі населені пункти, де воїни заберуть гостинці з Гребінки. На звільнених територіях часто не працюють поштові відділення. Та посилки доставляють до магазинів, а вже звідти воїни забирають у свої бригади. Не стає на заваді волонтеру і ситуація з відключенням світла у місті. При свічках і ліхтариках вдома збираються речі для відправки на фронт. Вся родина допомагає це робити. Навесні, коли рашисти крокували її рідною Сумщиною, вдалося вивезти батьків до Гребінки. То ж сім’я збільшилася, мама й тато теж допомагали доньці у волонтерській роботі. Наталія – людина віруюча. Тому часто молиться до Бога за воїнів, замовляє служби за їх здоров’я. Велику підтримку волонтерському руху надає Свято-Миколаївська релігійна громада Православної Церкви України та настоятель церкви отець Миколай. Прихожани церкви зносять все необхідне для ЗСУ, збирають гроші.
Зараз, у період негоди та морозу, наші воїни частіше хворіють. Тож дуже потребують засобів від застуди, протизапальних та противірусних препаратів, лікарських чаїв, малинового та смородинового варення. Також просять надсилати в’язані шкарпетки, адже вони більше зігрівають ноги. Наталія розповідає, що у магазині «Лавка» розміщені скриньки для ЗСУ. Всі бажаючі можуть поділитися з нашими захисниками не лише коштами, а й придбати чи виготовити для них речі, які нагадають їм про турботу земляків.Адже солдатська мужність та самопожертва береже нас від біди та відтісняє лінію оборони від нашого краю. Тож і ми повинні тримати свій фронт і допомагати воїнам ЗСУ, як це роблять волонтери.
Зі святом вас, захисники і волонтери! Перемоги нам і мирного неба над Україною!
