Від отриманих ран у лікарні помер наш земляк житель села Покровщина Станіслав Анатолійович Гойденко.
Низько схиляємо голови перед пам’яттю мужнього захисника.
Станіслав народився 18 грудня 1980 року. Через кілька років разом з родиною переїхали у Овсюки. Тут він навчався у Овсюківіській школі, товаришував. А після дев’ятого класу поїхав на навчання у Березово – Рудський технікум. У 2000 році був призваний до лав Збройних Сил України. Повернувся і поїхав працювати до Києва на будівництво. У 2004 році одружився, і у подружжя народився син Євген. Перейшов працювати у вагонне депо, а згодом влаштувався на елеватор слюсарем. Разом з родиною проживав у Покровщині. Трудився, господарював, разом з дружиною виховували сина.
Але 24 лютого розпочалася кривава війна. Багато наших мужніх земляків стали на захист Батьківщини. Серед них був і солдат Станіслав Гойденко. Служив на посаді стрілець-помічник гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Разом з побратимами тримав оборону рубежів у чи не найтяжчому напрямку – на Донеччині. Декілька тижнів тому він уже був тяжко поранений. Підлікувався, навіть був удома. Але повернувся до побратимів. І ось декілька днів тому уважких боях отримав тяжкі поранення, потрапив у госпіталь. Але, на жаль, поранення були несумісні із життям. Серце воїна зупинилося…
Без турботливого батька залишився син, без люблячого чоловіка – дружина.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого у зв’язку з трагічною та непоправимою втратою. Схиляємо голови у шані та безмежній подяці перед загиблим героєм. Вічний спокій душі та слава воїну, який віддав життя за волю та незалежність України!
Не висихають сльози матерів України. Війна один за одним забирає їхніх синів. Звістки чорними воронами летять у громади. І темніє день, розривається серце від болю.
Занадто високу ціну платимо за право бути вільними українцями в своїй Україні. Кожен визволений метр землі – просочений кров’ю найкращих Українців.
