Гребінківка Жанна Кубрак полюбляє розповідати своїй п’ятирічній донечці Маші про своє дитинство. Коли розпочиналися літні канікули, Жанна завжди їхала до бабусі Полі у Луганськ. Вже пізніше мала зрозуміла, що бабуся Поля для неї прабабуся, бо вона мама її бабусі Наталії. Та від того взаємна любов не слабшала. Дівчинка з нетерпінням чекала літа, щоб на три місяці поринути в щастя та безтурботне дитинство. Бабуся дуже смачно готувала, борщ у неї був неперевершений. При тому, що діти не дуже люблять супи та борщі, Жанна, завдячуючи бабусі, і досі їх велика шанувальниця. А ще у бабусі були “фірменні” сирні пончики, обсмажені в олії. Ними смакували всі діти на вулиці. Бабуся з дідусем Вовою мешкали у приватному секторі. Жанна згадує і досі той красивий двір, і сад. Коли поштарка приносила пенсію, то всі пенсіонери сходилися до бабусиної оселі. Зразу ставало гамірно і людно, ніхто не поспішав додому, обговорювали новини. Бабусині подружки купували у поштарки цукерки та пригощали ними малу. Той щасливий час так запам’ятався Жанні, що вона вирішила після закінчення школи в Гребінці вступати в Луганський університет. Та війна і окупація Луганська і Донецька в 2014 році ті плани змінили. Дівчина поїхала навчатися до Харкова, здобула професію бухгалтера, працює в освіті.
А ось бабуся Поля змушена була залишити свій рідний дім, своїх рідних та могилки рідних людей…
Пелагея Василівна пережила вже одну війну, з 16 років працювала на шахті на Донбасі. Тяжка шахтарська праця виснажувала сили та здоров’я. На шахті зустріла і свого майбутнього чоловіка Миколу. У молодого подружжя народилося троє дітей – дві донечки Наталя та Валя і син Олександр. На долю Пелагеї Василівни Дихановської-Шостак випало багато випробувань. У молодому віці померла її доня Валентина, вона сама залишилась з трьома дітьми на руках. Та другий чоловік Володимир став опорою в житті для неї, її дітей, а потім і онуків. Їх дім завжди був “повна чаша”. Всі справи разом спорилися та ладилися… Бабуся Поля і дідусь Вова радо вітали дітей з родинами, а потім і онуків, і правнуків.
Війна змінила цей усталений порядок. Дідусь Володя помер, бабусі з віком все тяжче було самостійно справлятися по господарству. А їздити рідним до неї стало вже не можливо, адже Луганщина вже була окупована. Тому сімейно “розробили” план вивезення бабусі Полі до Гребінки та втілили його в життя. Тепер Пелагея Василівна мешкає у дочки Наталії Миколаївни Садовніченко. Як і раніше, всі рідні збираються біля бабусі Полі. Правнучка Жанна вже приводить свою маленьку праправнучку Машу, щоб нащебетала бабусі свої новини.
Незабаром Пелагея Василівна святкуватиме свої 93 роки. У її родині всі рідні по жіночій лінії – довгожительки. Рідні готують для своєї мами, бабусі та прабабусі свято і дуже сподіваються, що на клумбі розквітнуть гладіолуси – улюблені квіти бабусі, прабабусі та прапрабабусі Полі.
Фото з родинного архіву.
